Тадеуш Боровский "У нас в Аушвице". Александр Бойченко (часть 1/8)

Проект cowo.guru (https://cowo.guru/): розвиток мислення, розширення світогляду і об'єднання для реалізації ідей.
Cowo.книги - це спільне читання важливих книг в колі однодумців з експертами.

Експерт та перекладач книги - Олександр Бойченко.
Олександр Бойченко (нар. 1970 у Чернівцях) – літературний критик, публіцист, есеїст, перекладач. У 1995-2008 викладач Чернівецького університету. У 2002-2010 співредактор (разом з Юрієм Андруховичем) інтернет-часопису «Потяг 76». Триразовий стипендіат програми міністра культури Польщі Gaude Polonia, переможець всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2003» в галузі «Есеїстика», лауреат Премії модерної есеїстики ім. Юрія Шевельова 2015 року. Автор збірок різножанрових текстів.

Запис відео - Вікторія Бабяк: Facebook: viktoria.babiak

Записи відео з читання книги "У нас, в Аушвіці":
ч. 1/8 - Тадеуш Боровский "У нас в Аушвице". А...
ч. 2/8 - Тадеуш Боровский "У нас в Аушвице". А...
ч. 3/8 - Тадеуш Боровский "У нас в Аушвице". А...
ч. 4/8 - Тадеуш Боровский "У нас в Аушвице". А...
ч. 5/8 - Як написати есе? Олександр Бойченко
ч. 6/8 - буде на початку березня;
ч. 7/8 - буде на початку березня;
ч. 8/8 - буде на початку березня;

Опис книги:
Цикл освєнцимських оповідань Тадеуша Боровського («У нас, в Аушвіці», «Люди, що йшли», «Ласкаво просимо до газу», «День у Гармензе», «Смерть повстанця») на думку багатьох дослідників є вершинним явищем так званої концтабірної літератури.
Написані відразу після закінчення Другої світової війни, ці автобіографічні оповідання викликали серію найгучніших скандалів у тогочасній Польщі. З різних боків на Боровського посипалися звинувачення в цинізмі, нігілізмі та паплюженні священної пам’яті мучеників нацистських концтаборів.
Звертаючись до тих, хто вийшов з табору живим, Боровський закликав: «Розкажіть нарешті, як ви купували місця в лікарнях, у добрих бригадах, як спихали до комина мусульманів , як купували жінок і чоловіків, що ви робили на складах, у канадах , кранкенбаумах , у циганському секторі, розкажіть це і багато інших дрібниць, розкажіть про будні табору, про організацію , про ієрархію страху, про самотність кожної людини. Але пишіть, що саме ви це робили. Що частка похмурої слави Освєнцима належить і вам. Чи, може, ні?».
Моторошна сила прози Боровського саме цим і пояснюється: він із «потойбічною» стилістичною байдужістю показує нам табірні будні. Ось задимлений єврей із зондеркоманди розповідає під регіт колег, як він мало не особисто заштовхнув до газової камери батька, щоб не опинитися в ній самому; ось вродлива молода жінка, яка вдає, що розпачливе «мамо!» і простягнуті до неї дитячі рученята її не стосуються, бо бездітні жінки мають шанс потрапити на роботу і вижити; а ось і футбол на майданчику, повз який ведуть кілька тисяч «запрошених до газу» – і в проміжку між двома кутовими встигають їх умертвити. Як доводить Боровський, табірний світ не був поділений на «наших і німців», а становив складну соціальну систему зі своєю ієрархією і корупцією, зі своїми щасливчиками і невдахами, з інтриґами і заздрістю, з коханням і зрадами, а також із симфонічними концертами – на тлі підрум’яненого крематоріями неба за вікном.
Зазирнувши у безодню людської ницості і переживши шок від побаченого, читач мав би поставити перед собою кілька фундаментальних запитань. Якою мірою зло притаманне людині самій по собі, а якою мірою воно зумовлене тиском зовнішніх обставин? Де проходить межа, за якою людина перестає бути людиною? Чи існують обставини, в яких абсолютно кожна людина перетворюється на «стаборовану тварину»? Чи все ж таки існує можливість зберегти в собі людяність за будь-яких обставин?
Є надія, що принаймні для Європи епоха концтаборів залишилася в минулому, однак питання, які виникають у процесі читання Тадеуша Боровського, мабуть, зберігатимуть свою актуальність, допоки існуватиме людство.