Розхитавши вісь земних тяжінь

Розхитавши вісь земних тяжінь,
я до тебе падаю в обійми.
В ніч хрестоматійних ворожінь
відьмаки збісилися і відьми.
Сто хрестів розп’ятих й тисячі
черепків, накиданих в кургани,
світяться грибочками вночі.
Мо́хом проросли болючі рани!
Вітер дикий з півночі наслав,
вітер опівночі збожеволів.
Це як плисти в морі без весла,
без керма і проти свої волі.
Це як математика буття
за життя обізнаного стану,
і ходи відомі - вороттям
в підсвідомі крайнощі останні.
Що такого сталося, скажи?
Ми з тобою крутимо весілля...
Падаю в обійми, ворожи!
Заряджаю люльку лютим зіллям.
І сухі смакують мухомори,
віється і куриться трава.
З лісу та болота - до комори
злізлася босота лісова.
Розхитавши вісь земних ілюзій
колесом закиданого слова,
вписано задатком під інклюзив
в капелюсі дідька лісового.

• #music
• #
• #
• #
• #